Хроніка захоплення Вінницької ОДА людьми «не подільської зовнішності»

25 січня в Тетянин день вінничани захопили приміщення Вінницької обласної державної адміністрації. У цей день була призначена позачергова сесія Вінницької обласної ради, де депутати мали розглянути звернення до Президента України та Верховної Ради із вимогою скасувати сумнозвісні «закони 16 січня» та затвердити обласний бюджет на 2014 рік.

 

Події, які завершились штурмом та взяттям будівлі обласної влади, почали розгортатися ще на початку тижня. Легка заворушка-попередження сталася ще 21 січня, коли на площі Театральній зібрались молоді люди в масках та пікетували офіс Партії Регіонів. Їх було небагато - чоловік 50-60. Вони били палками по металевих відрах, чим задавали ритм своїй ході. І на весь обласний центр кричали «Регіони» геть із Вінниці!»

 

 

 

 

Потім колона молоді перейшла до облдержадміністрації із пророчими вигуками: «Ре-во-лю-ція!», «Вінниця вставай – зека проганяй!». Наступним об’єктом став супермаркет «Варшава», який належить голові бюджетної комісії обласної ради й одночасно заступниці міських регіоналів Наталії Рекуті. Під вигуки «Не купуй у «ригів» активісти закидали яйцями стіни супермаркету а у Вінниці народився рецепт-анекдот про «Яйця по-варшавськи...»

 

 

 

 

 

Наступні кілька днів перед стінами Вінницької облдержадміністрації постійно збиралися люди, які виказували своє незадоволення діями влади та силовиків. Особливе обурення протестувальники виказували, після оприлюднення відео із подробицями знущань “Беркуту” та внутрішніх військ над голим козаком на вулиці Грушевського у Києві. Адже таке брутальне поводження і фотографування із голим бранцем на 10-градусному морозі дозволяли собі хіба що фашисти...

 

 

Проте, обласна влада замість того, щоб вийти до людей та хоча б зробити спробу їх почути та порозмовляти, щоб знизити градус напруги, дала команду зачинити двері обладміністрації та посилити міліцейську охорону будівлі. Пристрасті розгорялися й лише начальник УМВС області генерал Віктор Русин намагався якось заспокоїти людей, кілька разів виходячи до людей та проводячи серед протестувальників по декілька годин. Головним його меседжем до вінничан було: «Вінницький «Беркут» не б’є людей у Києві» та «Наближчі дні жоден працівник вінницької міліції до Києва не був відправлений». Це допомогло зупинити блокування міліцейських будівель, але це не змогло зупинити наростання напруги.

Тож, на ранок 25 січня до «головної будівлі області», окрім трохи більше 100 депутатів Вінницької обласної ради, були підтягнуті майже півтисячі співробітників міліції й Внутрішніх військ та понад 5 тисяч вінничан, не задоволених діями влади.

 

 

 

До того ж, після зайняття протестувальниками на той час обласних адміністрацій у 8 областях України, суботня сесія облради обіцяла дати вінничанам відповіді на цілий ряд запитань. По-перше, чому за спинами міліціонерів та закритими дверима ОДА ховається обласне керівництво вже не один день? Чи знайдуть в собі сміливість бодай кілька депутатів від ПР вийти з неї та, нарешті, почути своїх виборців на Майдані? І головне питання - чи буде штурм ОДА, як в інших областях?

І хоча напередодні сесії, начальник вінницької міліції Віктор Русин просив «не провокувати і не бити міліцію», але дивлячись на навалу правоохоронців, екіпірованих захисними шлемами, щитами та резиновими палицями, майже ні у кого не залишалося сумніву, що у Вінниці щось станеться та зводили нанівець можливості на мирне спілкування влади та народу.

 

 

 

 

 

Тому депутатів та журналістів пускали в обложене людом приміщення суворо про списках, а народному депутату від «Батьківщини» Андрію Шевченко буквально з боєм вдалось провести на сесію свого помічника. І поки на вулиці вирував п’ятитисячний мітинг всередині облради було відносно тихо. Лише опозиція вимагала першим питанням розглянути не бюджет, а недовіру уряду, президенту та засудити наміри введення надзвичайного стану. Голова облради Сергій Татусяк не зрозуміло чому затягував час, то ж перше слово у підсумку сказала вулиця - полетіло скло у шибках першого поверху, бахнули дві шумові гранати, одні пустили вогнегасники, а інші - сльозогінний газ... І понеслось! Так починався штурм і народне повстання у Вінниці.

 

 

 

 

 

Вже за кілька хвилин міліції довелось вдягнути протигази та відступити від побитих вхідних дверей. Коли в хол облради протиснулись перші учасники штурму, то вимога в них була лише одна: «Виходьте, бити не будемо!» Але команди «На вихід» не прозвучало і почалась м’ясорубка. Люди із вулиці виявились добре підготовленими, частина у шоломах, із щитами, кийками. А головне, що ці здебільшого молоді люди зовсім не боялись міліцію, йшли в атаку із відкритими обличчями та кидали в опонентів все, що траплялось під руку — меблі, вішалки гардеробу, пусті вогнегасники та, навіть, холодну воду через пожежний гідрант...

Міліція відбивалась як могла, відступила аж на сходи до сесійної зали, але сили були явно не рівні. Бо це був не той крутий «Беркут», що розганяв Євромайдан та зачищав Грушевського. Це були прості міліціонери, які, схоже не очікували такого штурму та фул-контакту із активістами вулиці. Тому взяття владної «Бастилії», що в телесюжетах та фото вже обійшло всі канали світу, тривало не більше 10 хвилин.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дякувати Богу, обійшлось без крові, хоча згодом обласне УМВС відзвітує про 15 постраждалих міліціонерів. Але газу надихались всі! Сесія під тиском мітинг арів так і не відбулась, народ зайняв усі коридори обласної влади, а губернатор Іван Мовчан під охороною двох бійців СБУшної «Альфи» зачинився в кабінеті... Кому він телефонував у ці хвилини — дружині, мамі чи Януковичу знає лише він... Ці 18 хвилин  в заблокованому кабінеті, мабуть, стали найдовшими в кар’єрі вінницького губернатора. І лише коли генерал Русин пообіцяв особисто провести губернатора та голову облради на вулицю до людей Мовчан вийшов із кабінету білий як стіна. За ним, як на розстріл, йшов голова облради Сергій Татусяк. Паралельно приміщення ОДА під вигуки «Міліція з народом!» та «Молодці» покидала міліція.

 

 

 

 

Водночас, більшість депутатів від влади кинулась із взятої своїм же народом облради як таргани - хтось лізь у вікно, хтось згадав про таємний вихід через 4-й поверх, а хтось був готовий як «хитрозадий Попандуполо» перевдягнутись у жіноче пальто і вийти на волю через задній прохід... В ці хвилини сумно було бачити, як більшість «регіоналів» не по-джентельменськи кинули більшість своїх однопартійок в сесійній залі. Кинули в пустих кабінетах секретарш, всі секретні документи, прямі телефони до Януковича. Кинули, щоб тікати поки ноги несуть... Може тому такі сумні сиділи на своїх кріслах регіоналки Тетяна Антонець, Марина Коваль, Любов Коваленко та Любов Спірідонова. Може саме через цю зрадницьку втечу своїх колег розривались їхні жіночі серця так, що «швидкій» довелось госпіталізувати одразу трьох депутаток від вінницьких Регіонів із гіпертонічним кризом?

 

- Люди я вас прошу. Я вас дуже прошу - почуйте мене!, - звернувся до кількатисячного мітингу під ОДА губернатор Вінниччини. - Я знаю що ви хочете, але і ми як могли будували тут у нас європейську Україну. І я відповідаю за всю Вінниччину, за всі мільйон шістьсот тисяч населення області. Я вас дуже прошу — дайте депутатам прийняти бюджет...

Після цих слів губернатора накрила хвиля обуреного скандування «Відставка-Відставка!» Стало зрозуміло, що люди не хочуть чути намісника Януковича, що мовчав у ці тривожні дні, тижні, місяці...

 

- У відставку я не піду, - коротко після цього сказав Мовчан, розвернувся і пішов. Голова обласної ради Сергій Татусяк, що в ці вирішальні хвилини за спиною Мовчана спочатку ніби наважився на звернення до земляків та, навіть, зняв на морозі кашкета. Але нічого сказати він вже не встиг чи не зумів... В його переляканих очах читалось — це кінець, сесії не буде, солодка влада вислизає із рук.

 

Після цього сумного для влади фіналу спецназ вивів дует голів із ОДА через запасні двері та вивіз від гріха подалі. А за пару годин на сайті облдержадміністрації величезним шрифтом з’явилась заява губернатора, що розсмішила і, водночас, насторожила багатьох вінничан двома словотворами в стилі одіозного харківського губернатора Михайла Добкіна:

«Сьогодні опозиційні сили, молоді люди зовсім не подільської зовнішності, але серйозно підготовлені та оснащені всім необхідним для ведення бойових дій, захопили будівлю Вінницької обласної ради. Вони били міліціонерів і простих службовців. Протягом трьох годин в заручниках утримували депутатів обласної ради, заступників голови облдержадміністрації, серед яких багато жінок. Це були не вінничани. Завтра вони можуть прийти до кожного з вас!.. Ми, вінничани, мирні та працелюбні люди. Ми не хочемо братовбивчої громадянської війни. Прошу кожного з вас, проявіть свою громадянську позицію, не піддавайтесь на провокації неофашистів».

 

 

 

 

 

 

 

 

Цікаво, чи всі чиновники, держслужбовці та міліціонери Вінниччини є «особами подільської зовнішності» за місцем народження, стилем спілкування із людьми та знанням державної мови? Чому більшість кадрових призначень на ключові пости за останні три роки робились під «осіб донецької зовнішності»?

Юрій Басюк, Роман Ковальський, ВИННИЦА.info