«Комунізм = Рашизм»: у Вінниці діє вулична виставка, яка демонструє історичні паралелі на прикладі історій 13 українців

У центрі Вінниці на Європейській площі змонтували вуличну виставку «Комунізм = Рашизм», яка проводить паралелі між злочинами СРСР і сучасної російської федерації.

На 8 стендах описані історії 13 українців, які стали жертвами російського імперіалізму у ХХ та ХХІ століттях. Фотодокументальна виставка демонструє, що криваві методи росії не змінились.

«Як і у ХХ столітті, так і тепер, уже в ХХІ столітті, іде війна на суцільне знищення українців. Ми знову у «розстрільних» списках, проходимо через фільтраційні табори, примусову депортацію, масові розстріли, зазнаєм катувань і мародерства. Обидва режими – комуністичний та рашистський – знищують все українське: людей, мову, історію, культуру.

Російські ракети руйнують українські церкви, музеї, школи, лікарні. Росіяни-«рашисти» навіть знову крадуть зерно. Здавалось, такий злочин не мав би повторитись у ХХІ столітті.

У комунізму і рашизму - такі ж аргументи, такі ж методи «роботи». Сучасні спадкоємці дєдов-«чекістів» під тим самим прапором здійснюють такі ж злочини проти людяності. Вони горді за свою криваву історію. Навіть «могут повторіть». І повторюють – звірства, вбивства, викрадення. У їхніх словах звучить бравада», - зазначає співавтор виставки, історик, директор Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам’яті Ігор Кулик.

Виставка яскраво демонструє повторення злочинів російського режиму, як рашисти тоді і зараз розправлялись з селянами, вчителями, митцями і очільниками громад, за те, що вони українці.

Наприклад, історії двох людей – селянина-«куркуля» Михайла Ратушняка з Вінниччини та волонтера, власника приватної сироварні Олександра з Кононова Луганщини.

Михайло Ратушняк

Під час роботи в полі НКВД арештувало його вже вдруге. Вдома залишилась вагітна дружина та дворічний син.Офіційна підстава арешту: доноси односельчан про «неблагонадійність» Михайла.

Перебував на обліку НКВД як «куркуль» (багатий селянин в трактуванні влади СРСР) села Кошлани.

Перший арешт в 1931 році. Все майно радянська влада конфісковує. Сім’ю вислає на Урал. Потім, втеча, переховування від радянської влади, легалізація, вступ у колгосп.

Другий арешт мав особистий підтекст: Михайло сподобався місцевій чиновниці, якій відмовив у стосунках. За сімейними переказами, саме ображена комуністка посприяла його арешту.

Селянина допитали лише раз – він не визнав жодних приписаних йому злочинів. Отримав 10 років таборів.

Тавро «ворог народу» ще довго переслідувало його сім’ю.

Після Другої світової війни маленькому сину репресованого відірвало пальці руки від розриву снаряда. Сільська рада відмовилась везти травмовану дитину до лікарні. 12 кілометрів мати самотужки несла дитину в медзаклад. Лікарі дитину прийняли, але не надали жодної допомоги. При цьому хлопчик навіть не пам’ятав свого тата, через якого отримав таке ставлення.

Дружина, Ганна Ратушняк, чекала коханого все життя. І в 97 років гірко плакала, отримавши довідку про його посмертну реабілітацію.

У 2020 році родина з матеріалів архівно-слідчої справи дізналась, що офіційно Михайло Ратушняк помер 15 березня 1942 року в Хабаровському краї. Причина смерті не зазначена.

Олександр Кононов

Про вбивство Олександра Кононова у селі Борівському під Сєвєродонецьком стало відомо 13 березня 2022 року.

Після повномасштабного вторгнення росії чоловіка розстріляли у власному будинку, в інвалідному візку. Олександр Кононов – інвалід першої групи, втратив праву руку і ліву ногу на виробництві.

З початком російсько-української війни у 2014 році активно займався волонтерством – допомагав батальйону «Айдар». Випадково заїхав на блок пост сепаратистів, де й потрапив у полон.

«Особливо небезпечного» Олександра тримали в ізоляторі у Луганську. Потім «на підвалі» облдержадміністрації та у будівлі нової «комендатури».

Чоловік згадував, що чимало людей потрапляли в камери за доносами сусідів.

«Вибивали з мене інформацію. А що я знаю? Жодних секретів. Що ж із мене візьмеш?»

Після майже 100 днів полону у 2014 році чоловік з дев’ятьма козами, п’ятьма вівцями та двома ягнятами виїхав на Житомирщину. Започаткував власну справу – сироварню «Сири Санича». Пізніше повернувся на рідну Луганщину.

«Його так боялися ці покидьки, що прийшли ввечері та вбили. Я думаю, це зробили місцеві, але стверджувати цього не можу. Для них Сашко був уособленням всього, що вони ненавидять, уособленням України», - вважає друг Олександра Кононова, журналіст та режисер Руслан Горовий.