«Кожного дня я готовий до будь-яких викликів». Інтерв’ю з начальником Вінницької ОВА Сергієм Борзовим

Майже три роки тому в червні Володимир Зеленський призначив Сергія Борзова на Вінниччину керівником обласної адміністрації. Тоді у своїй промові Борзов сказав: «кабінетним губернатором я не буду», не знаючи на той час, що доведеться працювати в умовах великої війни. Про війну, роботу з військовими, ситуацію з лікуванням та реабілітацією поранених, прийом внутрішньо-переміщених та допомогу родинам військовослужбовців, про друзів, і тих хто «загубився», Сергій Борзов дав розгорнуте інтерв’ю представникам трьох вінницьких ЗМІ.

«Я готовий. Питайте все, що хочете і скільки хочете», - сказав Серій Борзов перед початком розмови, яка тривала майже дві години у новому Медіацентрі військової адміністрації.

А.Гаращук, Вінниця.info: Який день за майже три роки роботи виявився найважчим?

Це 14 липня. Коли я на свої очі побачив смерть наших людей, вінничан, дітей, багато поранених… Війна прийшла у Вінницю підступно. Всі знають, що в Будинку офіцерів проходили концерти, там були дитячі гуртки. Це одна з насичених площ на Замості, там завжди багато людей, машин. Попри шок, потрібно було дуже швидко реагувати. Прибувши на місце після ДСНС, потрібно було організовувати і допомогу пораненим, і ліквідацію наслідків. Адже проїжджа частина біля «Ювілейного», де на вулиці Ширшова «швидка», була заблокована. Там горіло понад 40 машин. Зателефонував у військовий шпиталь полковнику Пашковському, знав, що у нього в наявності є машини швидкої допомоги, бо багато машин цивільної «екстренки» на виклику були. Розумієте, вони не стоять в одному місці, а 20 – 40 машин це мало. Там поранених багато. Загалом, близько 200 людей звернулись до лікарень. Потрібно було підготувати операційні лікарень, звільнити від планових операцій. У постраждалих, серед яких діти, військові травми – осколкові поранення, опіки. Досить вузька спеціалізація лікарів, які можуть оперувати при такому травмуванні.

Для мене особисто змінилось багато що саме після 14 липня.

Звичайно в нас були прильоти і ракетні обстріли в перший день війни, у перший ранок. Знаємо всі, у які об’єкти влучив ворог, але вони були поза містом, були військові об’єкти та інші. А тут – центр міста, обід, коли багато людей.

А.Гаращук: 14 липня СБУ затримала дуже багато людей, перевіряли причетність до наведення ракет. Можливо Ви спілкувались з силовиками, чи встановлені особи, які причетні до злочину?

Слідство веде слідче управління СБУ у Вінницькій області. Прошу всіх поставитись з розумінням. Тому що йде велика перевірка кожного, хто знаходився там у відповідний момент. Дуже цікаві деталі вам відкриють після завершення слідства. Але вони мають перевірити всіх. Поки йде слідство, я не можу ніяк коментувати. Але після завершення справи прес-офіцер Служби Безпеки відповість на всі питання, які турбують  вінничан.

Е.Бондаренко-Ястремська: В нашій області знайшли прихисток понад 168 тисяч переселенців. Це максимальна кількість, яку ми в себе можемо поселити і забезпечити належними умовами, чи Вінниччина готова ще приймати внутрішньої переміщених осіб?

Уточню. Кількість людей, яку ви назвали, це офіційно зареєстровані особи, які сьогодні знаходяться на Вінниччині. В перші дні війни через область транзитом проїхало майже 600 тисяч людей. Шлях був з Київської області. Там, де не могли їхати через Житомир, Бердичів, їхали через Погребищенську громаду, Оратів, Козятин і дуже великий потік людей був з Умані.

Щоб не перевантажувати Вінницю, підготували місця і в інших територіальних громадах, щоб люди могли переночувати, поїсти, отримати допомогу. Ми зробили колл-центр. Люди казали, де вони знаходяться, по якій трасі рухаються, щоб логістично їм було зручніше, в тій громаді давали номер телефону. У нас найбільший потік людей був через Оратівську і Погребищенську громади. Там ВПО так і залишились. Із загальної кількості жителів Погребищенської громади 23-24% від загальної кількості людей - переселенці.

У Вінниці загалом було зареєстровано 279 тисяч ВПО, але після деокупації Київщини, Харківщини, Херсонщини, Чернігівщини, Сумщини, люди повернулись. Тепер у нас внутрішньо-переміщені особи з Донецької, Запорізької, Харківської області. Серед ВПО у нас залишилось більше 40 тисяч дітей, а було 50 тисяч. Вже тисяча дітей народились саме у Вінниці, і це дуже приємно.

Е.Бондаренко-Ястремська: Яке бачення щодо житла для цих людей?

Ми прийняли рішення не розміщати людей в колективних центрах проживання, там проживає лише 2%. Люди живуть в приватному секторі. У нас було багато сіл і селищ, де мало населення. Тому через старост знаходили власників житла. Хтось віддавав під житло задарма, хтось продавав за невеликі гроші. Де не могли знайти власника, то комісійно відкривали і розселяли людей, поки не знайдеться власник. Зараз у нас заселений майже весь південь Вінницької області. Міжнародні організації допомагали з ремонтом. Це основне, що потрібно було. Допомагали і ми, і голови громад, всі долучались. Хочу їм подякувати за це. Адже перший місяць заповнені були навіть спортзали і люди спали на підлозі.

До речі, реформа шкільного харчування, яку запровадила Перша леді, нам дуже допомогла. Тому що всі шкільні харчоблоки з новітнім обладнанням працювали. Готували і військовим, і ВПО. Тобто, були потужності нагодувати велику кількість людей, було задіяно всі, освітні, культурні, спортивні заклади.

Вже під час примусової евакуації, Вінниччина прийняла близько 600 людей похилого віку і людей з інвалідністю. За допомоги міжнародної організації «Лікарі без кордонів» ми зробили ремонт поверху в обласному пансіонаті геріатричного профілю. Змогли дати людям гідні умови. Хоча є проблеми. Бо гроші, які виділялись на цих людей в областях, сюди автоматично не прийшли. З обласного бюджету додатково виділили 40 млн грн, щоб забезпечити людей всім необхідним, в тому числі і ліками.

А.Гаращук: Чи планується на Вінниччині побудувати модульні будинки для переселенців, як в Ірпені?

Маємо спільну програму з чеськими партнерами, вони погодили проект угоди. У Вороновиці планується будівництво модульного будиночка. Думаю, що до кінця літа зможемо це зробити. Частина роботи, яка відноситься до військової адміністрації, виконується, із заступниками пропрацювали алгоритм дій. Але людям потрібно розуміти, що буде далі, де вони будуть жити. Хтось хоче залишитись, мені приємно, що вінничан стає більше, а хтось чекає деокупації, щоб повернутись додому.

Т.Редько: Наша розвідка, спецслужби виявляють схеми окупантів, які вони підготували. Наприклад, що кожна область мала мати своїх гауляйтерів. Крім того, були розстрільні списки. Також оприлюднена інформація, що у Броварах і Василькові росіяни планували зробити концтабори. Чи знаєте Ви, хто мав бути гауляйтером Вінницької області? Хто мав робити всі ці перевороти і де в нас мали бути концтабори?

На рахунок концтаборів, я не знаю де вони мали бути. Але в перші дні війни я спостерігав за всіма відомими особами, які гіпотетично могли б співпрацювати з ворогом. Одні затихли. Другі, взагалі поїхали не тільки з Вінниччини, взагалі пропали, їх було не чути і не видно. Мені це також було цікаво, бо в ті дня ворог рухався дуже швидко, цілими колонами. Ми не розуміли чи це буде з Півдня чи Півночі, чи одночасно. Ще у нас 49,5 кілометрів кордону з невизнаною республікою Придністров’я, де знаходиться 14-а російська армія, її підрозділи чи частини. Ми не могли не зважати на цю інформацію. Їх план з самого початку був – з’єднатись з Придністров’ям, зробити такий коридор.

Ми швидко підготувались, щоб дати відсіч ворогу. Я не збирався нікуди їхати. Знаю хто збирався тікати, але це питання до спецслужб, які працювали в ті дні поруч з військовою адміністрацією.

Т.Редько: Чи було захоплення Вінницької облдержадміністрації, як повідомляли в соцмережах у першу добу повномасштабної війни?

Я не знаю, хто це при мені має мужність захопити адміністрацію.

А.Гаращук: Яка зараз ситуація на кордоні з Придністров’ям?

Підготували інженерні споруди. Я не можу розкривати всі деталі, але завдання військового командування виконані. Інженерні споруди підготовлені і перевірені. Південному кордону ми привернули велику увагу. Особисто за це відповідав мій заступник Олександр Піщик. Я вдячний йому і команді. Хочу подякувати, вже голові Сумської військової адміністрації, Володимиру Миколайовичу Артюху. Він був радником голови ОВА з військових питань. З його допомогою ми зробили все, «як книжка пише».

Працівники ОВА теж постраждали від російських ракет

Е.Бондаренко-Ястремська: Нещодавно була інформація що з Придністров’я на Вінниччину залітав дрон.

Ворог, коли здійснює ракетні обстріли, маршрут ракет так прокладає, що він йде по руслу Дністра – між кордоном України і Молдови. Також з території Придністров’я вони залітають. Задача ворога – вдарити зненацька. Є тривога – через пару хвилин дрони, чи ракети вже на Півдні області. Тому в нас швидка реакція на повітряні загрози. Ми їх систему атаки вже вивчили, але ворог її постійно міняє і намагається знайти, де наші ППО. Тому прошу всіх вінничан не заявляти про роботу ППО, бо це сигнали для ворога, багато інформації вони беруть з відкритих джерел і соцмереж. Приклад в Ладижині, коли був обстріл «шахедами». Працівник, який раніше працював у Луганській області на ТЕЦ в місті Щастя, виклав у соцмережах відео і був приліт «Калібра». На жаль, були поранені, в тому числі співробітники військової адміністрації. Загиблих не було.

Т.Редько: Чи правда що на якомусь етапі розігнали нашу тероборону?

Наша тероборона героїчно воює. Приймала участь у боях під Бахмутом. На жаль, є загиблі хлопці, є поранені.

Т.Редько: А добровільні формування?

Добровольчі формування територіальних громад – ДФТГ. Я неодноразово піднімав ці питання. Прийнято рішення щодо створення двох додаткових ДФТГ. Вони систематизовані і підпорядковуються нашій вінницькій 120-й бригаді тероборони. Я є керівником зони територіальної оборони, а штаб територіальної оборони за законом про Національний спротив підпорядковується голові ОВА. Тобто, в нас є чітка взаємодія. Де б не виконувала завдання наша бригада по території України, відповідно до наказів військового командування, штаб знаходиться у Вінниці і виконує завдання по забезпеченню оборони області.

Е.Бондаренко-Ястремська: Гуманітарна допомога в область почала надходити з перших днів повномасштабного вторгнення. Водночас за цей рік війни в інших регіонах відкрито десятки кримінальних справ за факом розкрадання гуманітарки. Яким чином здійснюється контроль за гуманітарною допомогою, що надходить в область і чи є випадки викриття крадіїв?

Я хочу розділити на дві частини. Є гуманітарна допомога – коли організації збирають донати і закупляють. І гуманітарна допомога людей або благодійних організацій, яка надається – одяг, продукти, медикаменти та інше. Ми розробили електронну систему розподілу гуманітарної допомоги. Вона у відкритому доступі. Кожна громада заповнює заявки, бачимо потреби і плануємо кому що віддати. Це зручно. Нашу розробку взяли в роботу декілька областей. На регіональному рівні співпрацюємо з Британським посольством, була гуманітарна допомога з Британії, яку розподіляли через цю програму. Ми зробили презентацію партнерам - що, кому і куди передали з їх допомоги. Відзвітували. І від заступників посла була публічна заява, що вони продовжують співпрацювати з Вінницькою військовою адміністрацією. Тобто, це показник.

Населення області збільшилось на 10%

Т.Редько: Як Ви оцінюєте роздутий штат в час війни облради - 95 працівників, 4 заступники голови? Кажуть, що в облдержадміністрації теж роздуті штати.

- Я зробив скорочення. Я бачу, хто працює, хто не працює. У нас були скорочення і об’єднання департаментів, які мають спільний напрямок. Управління спорту, управління культури, департамент освіти – тепер один департамент (гуманітарної політики – ред.). Тобто, вже немає три бухгалтера, три кадровика і так далі. І департамент так само виконує свою роботу. Департамент охорони здоров’я ми об’єднали з реабілітацією. В нас є місто-курорт Хмільник, де потужна лікувальна і відновлювальна база. Вважаю що потрібно мати ту кількість працівників, які реально забезпечують виконання завдань. У нас на першому місці стоїть департамент з питань оборонної роботи, цивільного захисту та взаємодії з правоохоронними органами, департамент охорони здоров’я – на них більше навантаження. Адже населення області збільшилось на 10%.

А.Гаращук: Яка ситуація з укриттями в закладах освіти?

У школах змішана система навчання. Діти можуть вчитись он-лайн і оф-лайн. До 1 вересня минулого року зробили, відновили, збудували, пристосували майже 600 укриттів в області, щоб діти могли там знаходитись під час повітряної тривоги. На Вінниччині 80-85% дітей навчаються оф-лайн. Але є можливість навчання і он-лайн. Адже є діти, які хочуть вчитись з вчителями та учнями зі свого регіону, де вони жили раніше. Так само діти, які поїхали за кордон, мають можливість навчатись он-лайн зі своїм рідним класом і своєю вчителькою.

А.Гаращук: Допомога родинам загиблих і поранених військовослужбовців, родинам захисників, які зникли безвісти. З якими питаннями можна звернутись до військової адміністрації?

Ми вирішили, поки соціальні служби територіальних громад не мають повну інформацію щодо державних і обласних програм підтримки таких сімей, взяти на себе відповідальність. Створені мобільні групи. Фахівці пройшли навчання в психологів військового клінічного шпиталю. Прийняли рішення, що будемо відвідувати кожну родину. Маємо визначити їх потреби, не лише по лікуванню чи реабілітації, по працевлаштуванню комісованих після поранення, а й прості побутові речі. Це освіта, бо у всіх є діти. Це медичне забезпечення. Питання щодо довідок МСЕК, ВЛК та інше. Беремо на контроль всю ситуацію. Є відповідальні особи, за те, щоб проблеми і питання цих людей були вирішені. Вже коли територіальні громади, їх соціальні служби, будуть бачити, як працюють обласна і районні адміністрації, вони на місці будуть опікуватись цими родинами.

У нас до пів тисячі таких родин. Відвідали багатьох і відвідаємо кожного. Бо не може людина після поранення годинами сидіти в чергах, це неприпустимо.

А.Гаращук: До кого саме люди можуть звертатись по допомогу?

Залежить від того, де живе людина. Або до районної військової адміністрації, або до відділу ветеранів департаменту соціальної політики.

На Вінниччині збільшили площі висадки помідор та огірків

Е.Бондаренко-Ястремська: Вінницька область аграрний регіон. Яких культур сіятимуть більше, щоб забезпечити продовольчу безпеку держави?

Велика частина української землі досі замінована. Навіть деокупована. Якась частина знаходиться в зоні активних бойових дій. Тобто, в нас зменшились площі, де можна зібрати врожай щоб забезпечити країну хлібом і продовольчими товарами. Як аграрний регіон, маємо забезпечити державу всіма видами продовольчих товарів. В нашій області приблизно 1,6 млн га посівних. Посівна на фініші. Ми збільшили кількість овочевих посівів, адже основний овочевий ринок був у Херсонській області. На півдні Вінниччини досить сприятливі кліматичні умови для врожаю помідор, огірків. Зменшили посіви кукурудзи і збільшили кількість окремих, видів, які визначило міністерство АПК. Проблем з пальним, засобами захисту рослин, добривами, в цьому році немає.

А.Гаращук: На чому тримається економіка Вінницької області під час війни? Звідки йдуть надходження в бюджет?

План перевиконали. Я сам здивувався, податкова прозвітувала, що перевиконали план на 106%. Тобто, 6% додатково. Дуже багато людей працевлаштувались офіційно. Багато компаній це зробили, щоб забронювати своїх співробітників. Але ж вони десь були до цього, отримували зарплати, очевидно в конвертах, десь не платились податки і десь був дефіцит бюджету через те, що всі люди не є офіційно працевлаштовані. Ми знаємо ті підприємства, які працюють «в білу». І знаємо підприємства, які не сумлінні платники податків та не всіх своїх працівників оформлюють.

Т.Редько: Рідні мобілізованих продовжують купувати за особисті кошти форму, взуття, обмундирування для військових. Це так має бути?

Держава забезпечує всім необхідним кожного військовослужбовця. Але якщо ти черевики не хочеш які дає держава, прийняті в однострій ЗСУ, а хочеш німецькі LOWA, то їх треба купити самому. Наприклад, ми забезпечили і зимовим одягом, і взуттям всю нашу 120 бригаду Вінниччини згідно поданої ними заявки. Якщо він напише 3500, ми купимо 3500. Обмундирування видають у військових частинах, там є людина, яка займається логістикою - офіцер, який займається забезпеченням військовослужбовців всім необхідним. Це спочатку війни були голі і босі, зараз «зради» немає.

На Вінниччині відкрили санаторій для військових

А.Гаращук: У лікарнях Вінниччини надають допомогу пораненим військовослужбовцям. Чи всім забезпечені лікарні? Чи вистачає у нас лікарів?

З перших днів повномасштабної війни, коли Київ був в облозі, до нас була релокована Військово-медична академія. Щоб збільшити кількість операційних бригад, було прийнято рішення, до бригад цивільних лікарів задіяти інтернів з Військово-медичної академії. Поранення на війні відмінні від травм у цивільному житті. Це опікові, осколкові, мінно-вибухові травми. В кожну бригаду цивільних лікарів був інтегрований інтерн з академії, який знав специфіку цих поранень. У Вінниці було засідання Комітету з охорони здоров’я ВРУ на чолі з головою Михайлом Радуцьким і вони наш досвід переказали іншим областям.

У нас велика кількість поранених, тому що по маршруту, після Дніпра, Вінниця наступна. Ми задіяли 28 цивільних лікарень, де знаходяться військові вже після стабілізації.

Також прийнято рішення про передачу шпиталю ветеранів війни до медичної частини ЗСУ. Все ж таки наші воїни і є ветерани війни. Їм потрібна реабілітація.

Ця війна ще багато років буде відгукуватись. На жаль, багато наших хлопців втрачають кінцівки. Вінницький протезний завод спочатку виготовляв «жах», бійці казали: «тільки не це». То зараз, вони з німецьких комплектуючих роблять досить якісні протези, у військових вже нормальні відгуки. Це протезування від держави. Питання на початку війни стояло гостро, тепер воно налагодилось.

У Вінницькій області, не казатиму де, здали в експлуатацію санаторій МВС, можуть приймати поранених. Його не могли здати в експлуатацію 4-5 років. Але тепер там можна проводити реабілітацію наших бійців, які отримали поранення внаслідок бойових дій. Це досить потужний санаторій, який може приймати сотні людей. Там гарні умови.

А.Гаращук: Чи звертались медики, що потрібно в лікарню певне обладнання, якого у них немає для лікування військових?

Потрібно обладнання для опікового центру. Перед війною була моя особиста ініціатива – зробити потужне опікове відділення. Мені тоді казали: «воно буде пусте». Після 14 липня не кажуть… Зараз у нас друге в країні за потужністю опікове відділення. Не вистачає новітнього обладнання, яке досить дороговартісне. Я проводжу роботу з міжнародними партнерами, послами, які приїжджають до Вінниці, міжнародними організаціями. Звертався і до міністра охорони здоров’я. Міністр обіцяв допомогти. Також пообіцяв допомогти з МРТ. Бо в нас у лікарні Пирогова одне МРТ, старе, якому вже 20 років. Нам пообіцяли ще 2 МРТ. Одне буде в лікарні ім. Пирогова, друге – в Подільському онкоцентрі.

Е.Бондаренко-Ястремська: Вінниця стала медичним хабом після Дніпра. Але йдуть розмови, що саме психологічна реабілітація стане якщо не проблемою, то викликом для повоєнної України. Чи працюєте над тим, щоб психологічно реабілітовувати воїнів?

Це важлива тема, бо на перший погляд в людини посттравматичний стресовий розлад, але працювати з ним можуть одиниці психологів. Є державна програма під слоганом «Ти, як?». Багато уваги приділяється саме тим військовим, які повернулись і не можуть адаптуватись до мирного життя. Багато міжнародних партнерів допомагають. Я присутній на селекторних нарадах, де розповідають, як вони боролись. Але війна в Україні дещо інша. Після Другої світової не було жодної такої масштабної війни, з такою кількістю загиблих, поранених серед цивільного населення, і військових. Тому мені, наприклад, подобається концепція ізраїльських військових. Я мрію щоб психологи, які працюватимуть з нашими людьми, могли періодично їздити туди і проходити відповідне навчання, тренінги. Щоб передавати досвід Ізраїлю, який воює майже 50 років. Тобто, ця робота ведеться. Розумію цю проблему, вона буде ще гострішою після перемоги. Хочу подякувати психологам ДСНС Вінницької області. Я бачив, як вони працюють на площі біля Будинку офіцерів 14 липня. Це професійні люди, які вміють працювати в екстрених ситуаціях. Вони молодці.

А.Гаращук: У нас була важка осінь і зима, без світла. Чи готові ми, якщо росіяни знову будуть обстрілювати інфраструктуру?

У мене ця зима називалась Ладижин. Був введений режим надзвичайної ситуації міського характеру, коли побудували альтернативні види опалення міста, його відмінили. Була нестача електроенергії. Всі почали купувати калорифери в Ладижині, і далі, на південь, об’єм електроенергії не міг йти. Бершадь, Тростянець, Чечельник, Теплик, електроенергія, яка була в той час з огляду на обмеження, що діяли по Україні, забрав на себе Ладижин. Нам треба було вивільнити Ладижин від великого споживання електроенергії. Зробивши твердопаливні і газові котельні, ми пройшли цю зиму. Тепер можемо по ЖКГ дисертацію писати.

Початок опалювального сезону починається, коли закінчується опалювальний сезон. Готуємось до наступної зими. Я бачу, що ворог все ж таки використовує ракети, кількість «шахедів» також не зменшилась. В нас є розуміння, що послідовно ворог також буде «опрацьовувати» об’єкти критичної, енергетичної інфраструктури.

Е.Бондаренко-Ястремська: В нас 9 років війни і рік повномасштабного вторгнення, який змінив кожного. В мене відфільтрувались друзі, які чекають руський мір і ті, хто прагне миру за будь яку ціну. Чи були у вас такі випадки? Чи перестали з кимось спілкуватись?

Серед друзів не було такого. В мене немає людей, які не є однодумцями. Це апріорі. Серед людей, з якими мав формальне спілкування... Я поважаю толерантність, як колись казали плюралізм думок, але не на рахунок колабораціонізму та відверто зрадницьких позицій. Я це ніколи не пробачу і не сприйму. Відфільтрувались люди, які на початку війни зайняли пасивну сторону, типу: «ану побачим, що буде».

Е.Бондаренко-Ястремська: Як Вас змінив цей рік?

Кожного дня я готовий до будь-яких викликів. Ми не знаємо чим закінчиться цей день, бо в країні йде війна. Та кількість проблем, яка є з вчора, набагато менша тієї кількості проблем, які є вже на ранок. Цілодобово працює оперативний штаб. Туди входять підрозділи Нацполіції, СБУ, ДСНС. Отримуємо купу повідомлень, які потрібно оперативно опрацювати. Також медична служба, яка отримує завдання. Попри все, ми змогли налагодити трансплантацію в лікарні Пирогова. І співпраця з Національним інститутом Амосова дає свої результати. Неодноразово Василь Васильович Лазоришинець бував у Вінниці, допомагав. Був випадок. Дитина, якій не було ще двох років з Миколаївської області, мала вроджену ваду серця. Я особисто зателефонував Василю Васильовичу, розказав про ситуацію. Він приїхав. На базі дитячої обласної лікарні зробили успішну операцію на серці. Дитина живе, розвивається. Все на людських відносинах.

Т.Редько: Вінницька область у трійці, де найбільше церков московського патріархату. В громадах і областях прийняли рішення не продовжувати договори оренди землі і приміщень для МП. В нас є церква біля будинку офіцерів, люди просили зробити там гарнізонний храм, але вони не хочуть переходити в ПЦУ. Така сама ситуація з церквами в лікарнях. Церква, яка на території Нацполіції області була МП. Але зараз її просто закрили.

На мітингу-реквіємі в річницю загибелі наших КОРД-івців був присутній капелан, який буде вести службу в храмі (на території поліції – ред.). Я мав розмову з очільником поліції області, це питання вирішено. Додам, на сьогодні про перехід від московського патріархату, вже заявили 150 релігійних громад, 90 вже отримали документи. Інші документи в розробці. Управління у справах національностей і релігій швидко опрацьовують все. Ми не робимо бюрократичних перепон.

Мене особисто це дивує, але хто знає, де проходила Великодня служба в Могилеві-Подільському українською мовою?

Т.Редько: В католицькому храмі.

От і відповідь на Ваше питання. Всі бачили скільки людей було…

Хочу сказати, що прийняття рішення органами місцевого самоврядування про заборону релігійним громадам користуватись земельними ділянками, це також декларативне рішення. Тому що вони мають порушити земельний кодекс. Те саме стосується і обласних рад – це декларативний характер. Зробити це можна тільки за рішенням суду.

Т.Редько: Який вихід?

Це мають робити самі громади. Якщо місто, громада і люди, які ходять до української церкви приймуть рішення, ми його сприймаємо. Байдуже яка віра, головне, щоб це не був агент російської служби. Це саме головне. Тому треба їх ловити і нехай ними займаються правоохоронні органи і спеціальні служби, так як це було в наших окремих районах.

А.Гаращук: Ви очолили відділення НОК у Вінницькій області, які зміни у спорті плануєте?

Стан справ вінницького спорту, який був до сьогодні – неприйнятний особисто для мене. Зі 156 спортсменів, які їхали на минулу Олімпіаду 1 спортсмен був з Вінниці. Це не соромно для Вінницької області?

Спортсмена потрібно підготувати. Потрібно працювати по кожному окремому кандидату, який може поїхати представляти нашу державу на Олімпіаді. Потрібно займатись системно, тому що це спортивний фронт. Вони піднімають наш український прапор на міжнародній арені. Скільки спортсменів загинуло, скільки пішло воювати на фронт, але ми як держава маємо показати, що в нас є достойні кандидати на золоті медалі. Тому переглянемо фінансову складову, переглянемо підхід до формування тренерського складу спортсменів. Я запросив до роботи Дениса Солоненка, який представляв Україну в Ріо-Де-Жанейро на Олімпіаді. Він сам пройшов шлях до того, як представляв Україну. Тобто, людина, яка не просто спортсмен, а спортивний функціонер. На презентації під час засідання Асамблеї Відділення НОК України у Вінницькі області», показали скільки за три роки зробили спортивних об’єктів, зданих в експлуатацію на Вінниччині. От якби кожен очільник області за три роки стільки здавав в експлуатацію спортивних об’єктів, повірте, в нас були б всі спортивні зали.

А.Гаращук: Ви спортом займаєтесь?

Так. Я можу пробігти. Виступав за збірну факультету по бігу на коротких дистанціях. Граю в баскетбол непогано. Футбол менше, баскетбол добре граю.

Е.Бондаренко-Ястремська: А син яким спортом займається?

Син займається великим тенісом і сьогодні піде на тренування. А середня донька в мене чемпіонка України і неодноразова чемпіонка Києва з художньої гімнастики.

Е.Бондаренко-Ястремська: У перші місяці повномасштабної війни ми бачили консолідацію суспільства. Всі говорили, не час для політики, нам потрібно об’єднуватись, бути разом. Як вважаєте, чи стало політики зараз більше?

Політики зараз стало більше в тих, хто не займається роботою. Як сказав Президент, Верховний Головнокомандувач Володимир Зеленський: «під час війни, в нас є одна політична партія – український народ». Крапка.

Т.Редько: Коли на Вашу думку закінчиться війна?

Я відповім як історик. Читав Ярослава Грицака. У світі є багато народів, але шанси народу стати нацією 10 до 1. В нашій історії є основних три періоди, де нас (українську націю – ред.) повністю знищували. У 18 столітті, коли українське козацтво перевтілювалось в російське дворянство. У 19 столітті – Валуєвський циркуляр (який казав, що українців, української мови нема, не було і не буде – ред.). І кінець 70-х років минулого століття, коли у Львові казали «щось то не добре» (радянський режим на той час призвів до фактичного зникнення української нації – ред.). Ця війна на знищення української нації йде багато століть. Тому Україна має бути сильною нацією. Бути готовою до відсічі ворогу. Казати: «української мови не було і української нації не було» - це маніпуляція для того, щоб ми не самоідентифікували себе.

Тепер, після повномасштабного вторгнення, Україна відбулась як нація. І ми маємо бути завжди з сильною армією. Це навіть після перемоги буде стримуючим фактором. Тут жити на цій землі нашим дітям, нашим онукам, наступним поколінням.

Ви бачите, що багато століть ця російська шовіністська ідея нікуди не дівається і не пропадає. Вона видозмінюється якимсь чином. Ось це їх: «вєлікорускій народ» і «вєлікій рускій язик», воно нікуди не ділося. Тільки потужна армія буде стримуючим фактором, щоб вже після перемоги вони десять раз подумали і не робили того, що зараз.

Новини в зручному форматі в нашому Telegram-каналі – https://t.me/vinnitsa_info

Вінниця.info, Анна Гаращук