«Шамот» - і позивний, і талісман, який врятував життя прикордоннику з Вінниччини

Студентка ДонНУ імені Василя Стуса Євгенія Михайлюк поспілкувалась з Володимиром та надала матеріал для публікації на Вінниця.info.

- Українська армія розбудовується за зразком НАТО. Інститут сержантів вважається одним із найвідповідальніших і найважливіших у цій структурі. Бо сержанти вправі приймати рішення без погодження із командуванням. Як сприйняли нові обов’язки? Окрім цього, у підпорядкуванні є люди і набагато старші за Вас. Як психологічно відбувається субординація?

- Я командир взводу, штаб-сержант, то моя робота. Що стосується підпорядкування, ми всі розуміємо, що робимо одну справу. Ніякої незручності не виникає, адже є субординація і є статут. Наприклад, в мене у взводі служив один солдат, він був майором у поліції, його мобілізували. А тепер він просто солдат, бо майор то є спеціальне звання, а в нас – військові.

- В українському суспільстві триває дискусія щодо реформування української армії на кшталт ізраїльської, де військову підготовку проходять усі молоді чоловіки і жінки, а вже потім – вища освіта. Ваша думка – це потрібно?

- Цілком погоджуюсь. У нас війна. Чітко потрібно розуміти: не прийдуть за нас воювати поляки, німці, американці. Вони допомагають зброєю, вони допомагають технікою, але кожен українець повинен вміти і знати, як боронити свою державу. Головне – потрібно викорінити «армійську совдепівщину». Я на службі з 2010 року і ще пам‘ятаю ті стрільби, коли стріляли по два набої. Це смішно. Після 2014 року, перед АТО, відбулися зміни: давали стріляти, знайомили з різною зброєю. Якщо справді запроваджувати реформи, то займатись цим мають фахівці. І на даний момент такі вже є. Тоді в нас буде одна із найсильніших армій світу. Українські воїни довели, що вміють і можуть працювати із технікою всіх країн: з технікою старою СРСР, з технікою американською, з німецькою та іншою.

- В Україні під час війни немає строкового призову. Я – студентка. Моє оточення – молодь від 17 до 23 років. Хтось сьогодні-завтра закінчить навчання і буде захищати батьківщину. На Вашу думку, чи варто сьогодні у всіх закладах вищої освіти країни відкривати воєнні кафедри? Чи потрібна обов‘язкова військова підготовка?

- Воєнну кафедру - не знаю . Це має бути якось більш добровільно. Хтось готовий, до вивчення військової справи, а хтось – ні. Це є індивідуально. Думаю, що потрібна дискусія з цього приводу. Знаєте, коли люди йдуть на війну, вони розуміють, що є шанс звідти не прийти. Хтось до цього морально готовий, а хтось – ні. А всім проходити через військову кафедру – думаю не варто.

- Ми зараз знаходимось на території медичного центру, де військові проходять лікування після поранень. Чи можете Ви пригадати власну історію? Як Вам запам’ятався той день, та мить, коли дістали поранення?

- Шок, напевно. Наша позиція потрапила під мінометний обстріл. Прилетів дрон, скорегував міномет, один снаряд прилетів перед окопом, другий за окопом, а третій прямо на нас в окоп.

Після обстрілу ми вийшли з позиції. Нас було троє. У всіх трьох були поранення: у мене найбільше, в одного пальці поламані, другий контужений. Вийшли в точку евакуації. Потім – швидка, лікарі, операційні, переїзди з одного госпіталю в інший. А потім Вінниця, де мене знову «складають», роблять операції. Ще багато операцій буде, на жаль.

- Коли ви спілкуєтесь зі своїми побратимами, Ви помічаєте якійсь спільний настрій? Хтось втомився, а може хтось навпаки хоче скоріше одужати та повернутись на поле бою?

- Хтось хоче, а хтось уже не зможе, а хоче… Що стосується мене, не знаю що буде з рукою. Лікарі не гарантують, що вона буде робити так, як треба.

- Пройшовши через пекло «нуля», що для Вас зараз війна?

- Війна це страшно, війна це біль, війна це кров, війна це… Страшно навіть знайомитися і звикати до людини, бо ти розумієш, що скоро чи його, чи тебе може не бути. Знаєте, у мене є просте людське бажання: хочу виростити дитину в мирній країні, працювати, займатись улюбленою справою, працювати з собаками. Головне щоб був мир. А ще, переконаний, Україна буде процвітаючою країною. Це залежить не лише від нашої перемоги у цій війні, а й від устрою нашої держави, наших політиків. Сподіваюсь, що все зміниться.

Шамот продовжує лікування у шпиталі. Він знає, що якщо не буде змоги повернутися на фронт, то повернеться до Могилів-Подільського. А з його спеціалізацією – кінолог робота завжди буде.

Новини в зручному форматі в нашому Telegram-каналі –https://t.me/vinnitsa_info

Вінниця.info