Нинішній начальник управління ДАІ у Вінницькій області Павло Солоненко свою кар'єру розпочинав із сержанта. І хоч всього у житті звик досягати сам, інколи, зізнається, покладається на талісман — сову. Її на День міліції десять років тому подарувала дружина. Відтоді цей символ мудрості завжди з ним, в якому б кабінеті не працював.
— Яке перше розпорядження зробили, коли стали начальником управління?
— Запровадив "дисципліну" (посміхається. — Авт.). Одразу підготував розпорядження, що начальники відділень УДАІ, МРЕВ щоранку з 8 до 10 години інформують чергову частину УДАІ про ситуацію в їх підрозділах. Наприклад, що є якісь проблеми, чи навпаки, без пригод, чи, можливо, хтось на лікарняному… Бо вважаю, якщо кожен мій підлеглий буде виконувати розпорядження й вказівки, які ставить МВС, департамент ДАІ, УМВС та я, то ми будемо бачити і результат, і позитивну роботу.
— Як розпочинався Ваш водійський досвід?
— Я ходив до першого класу. Тоді батько, він працював водієм, приїхав на обідню перерву додому. І поки він їв, я сів в автомобіль, поклацав все, що можна було, і... поїхав. А батько біг і доганяв свій ЗІЛ. Пізніше він згадував, що зрозумів, що треба мене вчити навичкам водіння, бо я все одно ліз би до машини. І вже у четвертому класі батько дозволяв мені водити. Тоді запам'яталось будівництво нової дороги і підвезення ґрунту.
— На що витратили перші зароблені кошти?
— Коли закінчував 10 клас, тато важко захворів. І одразу йти навчатись у мене не було можливості. Тому пішов на роботу у кар'єр — слюсарем по ремонту обладнання. А за перші зароблені кошти, які складав два місяці, купив мопед "Карпати", щоб можна було їздити на роботу. До неї було кілометри зо три. Там пропрацював рік і після того колектив направив мене на навчання до органів внутрішніх справ.
— Вас інші ДАІшники, не з Вінницької області, зупиняли?
— Так. Вже за звичкою аналізуєш, чи правильно вони поводяться. Я ж не завжди зізнаюсь, що колега. Буває, робиш зауваження тому чи іншому інспекторові, що треба бути культурнішим, більш коректним… Але, коли представлявся, то деякі і вибачались, а деякі говорили, що виконують свої обов'язки.
— Як відпочиваєте?
— Зазвичай, з дружиною відвідуємо батьків, їдемо в село. Після трудового ж дня для мене найкращий відпочинок у праці. У нас приватний будинок, я постійно слідкую за… газоном, люблю поливати квіти, доглядати їх. Ну, й вигуляти улюбленця сім'ї — вівчарку Арса. Він у нас уже дев'ять років. І я щодня, обов'язково вранці, о шостій, та ввечері з ним гуляю. Десь по кілометрів зо два постійно пробігаємо. За винятком, звичайно, тих днів, коли трапилась резонансна ДТП і я затримуюсь на роботі.
— Куди мрієте з'їздити на відпочинок?
— Один раз у житті відпочивав із сім'єю у Туреччині, нам дуже сподобався сервіс. Тому ми кидали монети там, щоб ще раз там побувати.
— Маєте хобі, захоплення?
— Захоплення — автомобіль. Я до транспорту ставлюсь з великою відповідальністю й люблю, коли авто вимите, укомплектоване й у справному стані. Але не можу сказати, що я фанат окремих марок, чи мрію про "Ролс Ройс". Мене влаштовує і "Тойота". Дуже люблю сам мити автомобіль. Особливо влітку. Для цього є гумові чоботи. Я із задоволенням їх одягаю, беру мочалку, відро води…
— Яка для Вас найбільша радість?
— Маю позитив для себе після робочого дня — онучку. У мене такий робочий графік, що о сьомій годині виходжу з дому, а приїжджаю після 20-тої, 21-шої години, це коли не трапилось чогось резонансного. І коли приходжу з роботи, то вона — моя найбільша радість. На щастя, онучка — "сова" і спати лягає пізніше звичного, тому в будь-який час, коли б я не приїхав, вона мене чекає.
— Назвіть найголовніше досягнення у житті.
— Найголовніше досягнення у житті — це те, що знайшов себе і в суспільстві, і що мені не соромно з людьми, з якими я спілкуюсь, зустрітися і привітатися.
— Назвіть три основних якості справжньої людини.
— Чесність, дотримання слова і ввічливе спілкування з опонентами.
Алла Штельмах
