Коровій не готується в префекти, а збирається вчетверте до Вінницької облради

 Вінниччина як «вотчина» Президента і спікера з поля зору медіа-спільноти не випадає ніколи. Області створили імідж локомотива децентралізаційних змін, новатора в системі надання адмінпослуг, а в поточному році – ще й лідера за багатьма економічними показниками. Водночас, здавалося б, центр України, тиха провінція, а нема-нема – і вибухне якимсь рейдерським скандалом, або стріляниною в стилі 90-х. Словом, регіон не без сюрпризів.

Уже півроку областю керує Валерій Коровій, якого вважають людиною Гройсмана-Порошенка. Днями обласна комісія з визначення переможців конкурсу «Людина року» визнала його першість у номінації «Регіональний лідер». За які це заслуги та чи не спокуситься виконавча влада на проведення місцевих виборів за «регіоналівськими» стандартами, розпитувала очільника області кореспондент Укрінформу.

- Валерію Вікторовичу, як вважаєте, які здобутки вам «інкримінують» ті, хто висував на звання «Людина року»?

- Найголовніше, що за цих півроку нам вдалося стабілізувати ситуацію в області і подолати гостроту тих протиріч, які були. Ми починали бюджетну децентралізацію, що вже запрацювала. Консолідували облраду для ухвалення перспективного плану об’єднання громад. Це дало можливість розблокувати Фонд регіонального розвитку, і ми вже «закачуємо» в систему 150 мільйонів гривень. Нам вдалося збалансувати бюджет і дати стимули для розвитку громад. Вчасно і якісно звели «свої» фортифікаційні споруди на Сході.

Система роботи, яку я прагнув запровадити, крок за кроком починає працювати. І я з обережним оптимізмом дивлюся в завтрашній день.

- Вашу перемогу в конкурсі деякі громадські активісти назвали прологом до посади префекта після імплементації конституційних змін та «вдалих» виборів.

- Це політиканство і нерозуміння конкретної ситуації, адже інститут префекта введуть тільки з 1 січня 2018 року. Нічого подібного одразу після місцевих виборів не буде. Навіть якщо відбудуться зміни до Конституції, працюватиме ОДА. І якщо на те буде воля Президента – і далі виконуватиму свої посадові обов’язки.

- До речі, про інститут префекта по-українськи є дуже полярні точки зору. Зокрема, що насправді йдеться про зміцнення президентської вертикалі та профанацію самої ідеї децентралізації.

- Той, хто так каже, нехай, принаймні, з’їздить до Польщі і подивиться, як цей інститут працює там, як вибудувана система взаємовідносин, наприклад, між маршалком (аналог голови облвиконкому), який обирається депутатами, і воєводою, або як ми кажемо, префектом. Тільки там воєвода призначається урядом, а в нас, за французькою моделлю, - Президентом. Так чи інакше, ця людина буде здійснювати контрольні функції за дотриманням законності органами місцевого самоврядування, щоб у них не було спокус закон порушувати. Це більшою мірою юрист із наглядовою функцією. А вся повнота влади на території конкретної області чи району перейде до голови облвиконкому, якого обиратимуть депутати.

Префект не буде припиняти чи скасовувати рішення, він у разі порушення оскаржуватиме ці рішення в адміністративному суді. Це дієва система стримувань і противаг, демократична процедура, яка чітко працює в усій Європі.

Але децентралізація, яка є зараз на рівні голови ОДА, коло його відповідальності при обмежених повноваженнях викликає дуже великий дисонанс і демонізує цю посаду.

- То яких повноважень вам не вистачає, щоб почуватись комфортно в кріслі голови ОДА?

- В даній ситуації?.. Якщо почитати закон про місцеві держадміністрації, складається вражання, що голова ОДА наділений великими повноваженнями. Практично ж він не може відреагувати на порушення законодавства органом самоврядування, скажімо, в земельних питаннях, або правовідносинах майнового характеру. Відтак, справи застрягають у судах і спроби впливу на цьому й закінчуються.

До того ж, голова ОДА фактично не має владних повноважень втручатися в кадрові питання. І якщо ми сьогодні чуємо, що хтось міняє половину голів РДА, то насправді все не зовсім так. Будь-яке кадрове призначення навіть на рівні установ комунальної власності здійснюється в площині різноманітних погоджень. Тому доводиться або діяти підкилимно, або виходити на якісь непублічні рішення, переконувати депутатів рад різних рівнів, щоб потрібне рішення впровадити.

Я працював у виконкомі Вінницької міськради заступником міського голови і там рішення, що стосуються безпосереднього розвитку території кардинально, в рази ефективніше приймаються, ніж на обласному рівні.

- Яким ви бачите перебіг місцевих виборів на Вінниччині? Які з політичних партій будуть у фаворі?

- Щоб забезпечити стабільність в області я проводжу широкий спектр консультацій з усіма політичними силами. Йду до них із простягнутою рукою, керуючись інтересами завтрашнього дня. Бо коли прийдемо до рад, в інтересах громади треба буде разом приймати рішення. Тому дуже важливо розмежувати поняття політичної боротьби до і спільної роботи після виборів.

А стосовно того, хто до рад прийде, то свіжі соцопитування свідчать, що в симпатіях вінничан на виборах до місцевих рад домінують парламентські політичні партії.

Як і те, що люди у своєму виборі орієнтуватимуться не стільки на партії, як на особистості. Багато важитиме, наскільки політичні гравці підберуть до списків поважних людей. Наприклад, у нас в області одна з парламентських партій користується повагою політикуму, але там взагалі немає людей! І як поведеться виборець у такій ситуації, важко сказати, бо нова виборча система не апробована.

Отож, деякі несподіванки будуть, - у конкретних районах, невеликих містах. Але очікувати кардинальних змін політичної картини, наприклад, на обласному рівні, не варто.

Для мене місцеві вибори дуже цікаві в іншій площині. Революція Гідності на перший план вивела громадські організації. Чинні ради, можливо, і не мають права на існування у форматі зразка 2010 року. Але це інструмент легалізації рішень, потрібних для життєзабезпечення регіону. Громадські організації у той чи інший спосіб почали тиснути на депутатів, і до певної межі це відбувалося хаотично. А зараз маємо дуже цікавий процес кооптування окремих громадських активістів у партії, як спосіб взяти участь у виборах. Це позитивне явище, бо відбувається постреволюційна політична структуризація. Але є ціла низка ГО, які виголошують ура-патріотичні лозунги, на яких дуже неоднозначні діячі можуть пройти до рад. Я добре знаю, хто їх фінансує: це люди, які накрали грошей, або заробляли їх під протекцією посадовців 3-5 років тому.

- Але ж і вам можна закинути членство у «Солідарності», і що ваш заступник очолює обласну парторганізацію. Тут уже й можливістю застосування адмінресурсу на виборах попахує...

- Зрозуміло, що ми також підемо на вибори, висуватимемо своїх кандидатів і вестимемо свою кампанію. І що наша команда зацікавлена в формуванні більшості у радах.

Мені можуть закидати використання адмінресурсу на виборах. Як не перейти цю межу? Я не маю права на помилку, бо вона дуже дорого коштуватиме. Також усвідомлюю, що на мене всі дивляться через мікроскоп, – що він зробить не так, щоб вибудувати на цьому потрібну в даний момент політику. Але все буде зроблене в такий спосіб, який дозволить мінімізувати звинувачення у використанні адмінресурсу. Я відповідаю за область і маю так провести регіон через ці вибори, щоб ми нормально  розвивалися, щоб вибори у Вінницькій області були чесними, справедливими і конкурентними.

- Тобто, ендепешно-«регіонівських» варіантів проведення кампаній в області не буде? Але ж на липневій партконференції «Солдіарності» йшлося, що у вас в регіоні всього 400 партійців, а Вінницьку міську організацію взагалі менше місяця тому створили.

- Партія – це тільки інструмент реалізації політичних рішень. Тому ніякої «енедепізації» із примусом вступати до «Солідарності» не буде.

- Ви особисто кудись балотуватиметесь?

- Так, я балотуватимусь до обласної ради, вже вчетверте. Якщо буде довіра вінничан – буду в цій раді.

(…)

Укрінформ