Про бої під Києвом, зачистку Бучі та злочини рашистів розповів боєць з Вінниччини

«На мертвих російських солдатах були хрестики та військові квитки. Виходить, що знущались над нашими українцями «віруючі»? - каже боєць Андрій Вербецький.

Андрій - очільник громадської організації «Центурія» та боєць «Азова». Він розповів подробиці боїв під Києвом, військові злочини російських солдат, техніку та тактику окупанта при наступі на столицю.

Як особисто для тебе розпочалась війна?

Я дізнався про те, що росія зробила повномасштабний наступ на Україну близько 5 ранку 24-го лютого. Мені зателефонували побратими із Києва та повідомили, що почалась війна. В мене не було якогось шокового стану. Лише думки про те, що робити далі. Через 20 хвилин рашисти бомбанули Калинівку. В той момент наш будинок затрусився. Своїх побратимів я закликав зібратись у офісі. І вирішувати, що робити далі. Тоді нас зібралось майже 50. Це члени та друзі громадської організації «Центурія».

Вже в перший день війни ти вирішив, що поїдеш обороняти столицю?

Разом із товаришами спостерігали, як просувається ситуація. Керівництво із Києва наказало організовуватись у Вінниці, адже була вірогідність нападу зі сторони Придністров’я… Все ж до обіду ми обмінювались думками. Та тримали зв’язок із побратимами із Києва та Маріуполя. Коли ж переконались, що зі сторони Придністров’я загрози немає, я відвіз дружину до батьків у місто Тульчин…Це було близько обіду. Запевнив її, що буду у Вінниці. Хоч для себе тоді вже прийняв рішення вирушати у столицю.

Як вирішив приєднатись до «Азова»?

Я давно знав хлопців з «Азова». На мою думку, це саме ті люди, які готові заради України та державності віддати своє життя. Тому і вирішили приєднатись саме до них. 24-го я зателефонував до командирів в Київ. Домовились, що із хлопцями їдемо у столицю. Та, якщо будуть напади на Вінницю, повернемось назад.Таку позицію одобрили. Зі всього осередку виїхало чотири людини. Навмисне нікого не брали, щоб не наражати на небезпеку. Тож, вже о 20:00 ми прибули у Київ. Нашій команді сказали залишатись у місті та чекати інформації від нас. Планували зорієнтуватись на місці. Вже тоді повідомити вінницьких. По приїзду побачили, що дуже багато волонтерів заносять необхідне на нашу базу. Дуже багато людей іде добровольцями. І буквально за два дні із невеличкої групи створився батальйон. Ми зайняли позицію в Києві. Оголосили набір у ТРО «Азов» і дуже багато почали приєднуватись. Зовсім скоро ми стали полком

Розкажи про перший бій за Бучу, який був під керівництвом командира Моссе.

Ворог не зумів зайти у Київ. Це серце нашої держави. І не можна дати ворогу вдарити в саме серце. На щастя, нам це вдалось і ми захистили серце України. Небезпека досі присутня...Його зупинили у передмісті. В Бучі ми «зустрілись» із колоною ворога, яка йшла на повному марші. Дали бій! За словами командира Моссе, сотня наших військових зустріла 2500 руських солдат. Сили були не рівні, довелось відступити назад. Та все ж нам вдалось зайняти вигідні позиції для українських військових. У руських було багато військового м’яса.Нам вдалось знищили декілька коробок їхньої техніки. До слова, під час бою, знищити одну коробку військової техніки набагато краще, аніж знищити 50 одиниць особового складу. Адже, без техніки «жива» сила починає розсипатись. Для нас було важливо нищити саме їхню техніку. Тоді росіяни переходили у стрілковий бій. Та це вже зовсім інша методика бою. Знищити ворога повністю не змогли, адже на протистояння із рашистом вийшли добровольчі загони…

Які були наступні позиції? Розкажи в деталях.

Наступні позиції перемістилась у села Горянка і Мощун. Саме біля Мощуна протікає річка Ірпінь. І через цю річку ворог накладав понтонні переправи. Їх близько 8 - 10 ти штук.

Мощун був стратегічною точкою для ворога. Всіма силами захищали село Мощун, щоб ворог не міг через річку переправити техніку. Близько трьох тижнів ми були в Горянці та Мощуні. Це сусідні села. Все ж нам вдалось стримати навалу ворога! Варто зазначити, що воювати проти української армії вийшли справжні професіонали з росії. В них було дуже багато техніки. Бої точились 24/7. І наша місія була вкрай відповідальною. Адже,якби рашисти налаштували переправу через річку, вони б пустили свої колони на Горянку, а потім на Київ.

На твою думку, як вдалось перемогти потужну навалу під Києвом?

Кожен український воїн розуміє, чому він тут і чому йому потрібно йти вперед. А москаль розуміє, що тут він, бо дали наказ, або хоче заробити на награбованому. У росіян немає ідейності. В них немає нічого святого, окрім привитої ненависті до України. Ми вже навчились воювати за 8 років війни. Тому ворогу було вкрай важко розбити наші позиції. Вони навіть і не могли підійти до наших позицій. Адже ми, як кращі сини української нації, відчайдушно обороняли зайняті нами позиції.

Котел вдався, адже кожен український військовий хоче вигнати окупанта. А кожен окупант, коли попадає у гарячу точку, просто хоче вижити. Москалі ніколи не підуть у небезпечні зони! А от наші українські чоловіки зроблять все, щоб жінки та діти змогли жити у мирній та незалежній державі. В боях під Києвом я розумів, що готовий покласти своє життя, і йти на вкрай небезпечні кроки, щоб звільнити нашу землю від загарбника.

Що тебе найбільше вразило?

- Серед військових росіян було багато спеціалістів. На Мощун заходили псковські десантники. І це сильна армія. Все ж ми зуміли дати відсіч ворогу.

У Мощуні були цивільні люди. Вони ховались по підвалах. Військові регулярно завозили їм хліб та їжу. В них не було запасів і, окрім військових, їм ніхто не допомагав…

Біль пробирає до кісток, і наповнює душу ненавистю до москалів. Серед зґвалтованих убитих людей є діти. У Бучі розмовляли із цивільними після закінчення бойових дій. Ці люди розповідали, що всіх чоловіків брали у полон. Катували, більшість вбили. Нашого товариша знайомий залишився живий, бо в нього літня мама та старенька бабуся, яка ледве ходить. І мама просила та плакала, що б сина пощадили, бо він за ними доглядає. Це його врятувало.

Що побачив, коли зайшов у Бучу вже на зачистку?

Я в Бучі був до війни. Але коли побачив на власні очі, що сталось із містом після боїв, був шокований. Зізнаюсь, стає страшно, коли ти відходиш від бою! Стає страшно від того, скільки накопичується злості та агресії… Адже цьому звірству немає пробачення. Вони ґвалтували, вбивали, знущались над всіма… У Бучі був московський снайпер. Який просто розважався розстрілюючи мирне населення. Стріляв по ногах цивільних, і спостерігав як вони підскакують, а потім падають. Вже мертві…Серед розстріляних у бучі, є хлопці із Ужгорода. Вони україномовні та працювали на будівництві. Їх розстріляли за спілкування українською мовою… Цьому пробачення немає.

Фото з Бучі та Ірпеня

На початку квітня українські військові звільнили Київську область від російських окупантів. Дорога поряд із селом Дмитрівка на Житомирський трасі була всіяна трупами. Людей розстрілювали росіяни, у декого з убитих звʼязані руки.

Новини в зручному форматі в нашому Telegram-каналі – https://t.me/vinnitsa_info

Вінниця.info, спілкувалась Софія Копач, фото надані Андрієм Вербецьким