Місто

Вулиця Сковороди у Вінниці: історія, будівлі та артоб’єкти

2 грудня 2022, 11:28

Завтра, 3 грудня, виповнюється 300 років з дня народження видатного українського філософа та письменника Григорія Сковороди. Символічно, що саме цьогоріч одну з вулиць середмістя Вінниці перейменували на його честь. Ця вулиця починається за будівлею міської ради, круто спускається в бік головної водної артерії Вінниці і перетинається з вулицею Князів Коріатовичів (за 100 метрів до місця злиття річки Калічі з річкою Південний Буг). Невелика, але затишна, з красивими будинками.

Історія вулиці описана на офіційному туристичному сайті Вінниці.

Історія вулиці Григорія Сковороди

Наприкінці XVIII століття територія сучасної вулиці Сковороди була розташована за межами поселення – так званими валами, земляними оборонними укріпленнями. Завалям у той час вінничани називали територію теперішньої вулиці Оводова. Натомість вулиця Сковороди сформувалася поступово впродовж XIX століття. Про це розповів історик, кандидат історичних наук, заступник директора з виставкової роботи Музею Вінниці Євгеній Сафар’янс.


«Спочатку вулиця з’явилася як невелике відгалуження вулиці Поштової (сучасної Соборної), а пізніше з’єдналася з Малою Дворянською вулицею (сучасною вулицею Князів Коріатовичів). Таким чином вона стала провулком, що сполучив обидві важливі магістралі Вінниці, але забудована на той час була лише кількома дерев’яними одноповерховими будинками. Наприкінці XIX століття щодо цієї вулиці вінничани вживають назву Етапна. А в 1901 році вулицю назвали іменем російського поета Олександра Пушкіна, що, ймовірно, було запізнілою спробою місцевої російської інтелігенції вшанувати 100-річчя з дня його народження», – розповів Євгеній Сафар’янс.


Понад століття вулиця носила ім’я російського поета, а 30 вересня 2022 року, в рамках деколонізації, її перейменували на честь Григорія Сковороди. Історично вона починалася від сучасного майдану Незалежності, впритул підходила до Калічанського яру, трохи повертала (через специфіку рельєфу) і проходила вздовж східного його краю. Однак наприкінці 1960-х років центр міста перепланували, знесли низку будинків (включно з готелем «Бель-Вю») і влаштували на перетині вулиць центральну площу міста з пам’ятником Леніну по центру (у травні 1992-го його демонтували).

Також була знесена будівля колишнього міського училища на розі Миколаївського проспекту (сучасна Соборна) і вулиці Пушкіна. Це був двоповерховий, збудований з білої цегли будинок зі сквериком. Один із вихованців училища Терентій Давидюк писав у мемуарах, що восени 1918 року це приміщення слугувало казармою для вояків Автопанцирного дивізіону Січових Стрільців Дієвої Армії УНР. А поблизу (на вулиці Пушкінській) паркували броньовані автівки зеленого кольору з написами: «Сагайдачний», «Палій», «Петлюра» та ін).

Визначні постаті, які мешкали на вулиці Григорія Сковороди

На початку минулого століття на цій вулиці мешкали відомі адвокати, лікарі, педагоги та інші представники вінницької інтелігенції. Згодом – партноменклатура. Цілком ймовірно, що саме тут винаймав житло відомий художник-авангардист Натан Альтман (коли повернувся до Вінниці після закінчення Одеського художнього училища у 1907 році). А ще тут мешкала сім’я засновника Вінницького обласного краєзнавчого музею Густава Брілінга та легенда вінницького підпілля Ляля Ратушна.

Брілінги

Восени 1913 року на вулицю Сковороди разом з дітьми переїхала дружина Густава Брілінга – юриста за фахом, колекціонера, знавця мистецтв і одного з найактивніших учасників громадського життя нашого міста початку ХХ століття. Сам Густав Брілінг того року почав працювати на посаді судового слідчого на Полтавщині. Його старший син Георгій навчався тоді в реальному училищі, й пізніше детально описав цей період у своїх мемуарах (вони викладені у книзі «Вінниця у спогадах»).

Власне, мешкала родина в домі Олени Кавердинської по вулиці Пушкінській, 11. Тепер це вул. Сковороди, 21, де розташований п’ятиповерховий будинок з муралом. Георгій Брілінг описував це помешкання як невеликий чотирикімнатний будиночок, де крім них жили ще дві «немирівські бабусі». А поруч з будинком був величезний город під картоплю. Коли її викопували, то город перетворювався на футбольне поле, де Георгій грав з товаришами.

«Мати тільки іноді дивувалася: куди дівається вода з бочки на кухні? А це її випивала наша домашня футбольна команда, і така витрата води для господинь була вже помітна. Водопроводу ще не було, і воду розвозили на конях по одній копійці за відро. Отак і жили ми в Кавердинської до самого [мого] закінчення реального училища», – писав у спогадах Георгій Брілінг.


Під час навчання Георгій захоплювався фізикою та хімією, багато читав, ставив досліди і навіть завоював в училищі репутацію першого електрика. Одного разу для якихось справ йому знадобилася азотна кислота. В продажу її не було, тож хлопець вирішив виготовити самостійно: за допомогою селітри, сірчаної кислоти, колби і саморобного холодильника Лібіха. Через відсутність герметичності пари кислоти спершу заповнили кімнату, а потім проникли в їдальню і в кімнату «немирівських бабусь».

«Бабусям стало так погано, що накинувши на голови теплі хустки, вони кинулися рятуватися у передпокій та кухню – бабуся Іда попереду, а за нею її тінь – бабуся Берта, – і я тільки чув: “Schauderhaft! Das ist schauderhaft!…” (Жахливо! Це жахливо!…)» – писав Георгій Брілінг у «Спогадах про реальне училище».

Після закінчення реального училища (1915 р), Георгій продовжив освіту в московському технічному училищі, а в 1916 році його мобілізували до війська. У 1917 р. він повернувся до Вінниці і в революційному вирі, разом з батьком і братом, рятував культурні цінності, які тепер експонуються у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї. Що ж до Густава Брілінга (1867-1941), то він працював у Вінниці судовим слідчим окружного суду і викладав законодавство в реальному училищі. Зрештою став жертвою сталінського терору: його двічі заарештовували і засудили до чотирьох років позбавлення волі.

Ляля Ратушна (1921–1944)

Також на цій вулиці зі своєю мамою жила підпільниця й учасниця антинацистського Руху Опору Ляля (Лариса) Ратушна. Мешкала вона вірогідно в будівлі на місці теперішньої споруди по вул. Сковороди, 1 (саме там прикріплена пам’ятна дошка), або десь поблизу. У ті часи вулиця мала інакше планування і нумерацію будинків, тож 100-відсоткової точності немає.

Під час Другої світової, у листопаді 1941-го, Ляля Ратушна втекла з табору військовополонених (її підрозділ, в якому була санінструктором, потрапив в оточення). Повернувшись у Вінницю, вона виготовляла фальшиві документи переважно для молоді – задля звільнення з таборів, уникнення арештів та вивезення на примусові роботи до Німеччини. Коли ж цю підпільну партійну організацію викрили, Ратушну арештували. Однак після звільнення вона продовжила працювати на підпілля.

Загинула Ляля скоріш за все також на вулиці Сковороди – у приміщенні бібліотеки медичного інституту ім. Пирогова. Завідувачка бібліотеки Єлизавета Лукашевич нібито переховувала її там від переслідування німцями. Зараз на місці тієї будівлі розташований готель «Поділля» (вул. Сковороди, 4).

У статті «”Твін-Пікс” по-вінницьки або хто вбив Лялю Ратушну?» історик Сергій Гула проаналізував кілька існуючих версій її загибелі: вбивство від рук зрадника з підпілля, від пострілу німецького офіцера (трагічна історія кохання), ліквідація німецькою контррозвідкою (нібито Ляля була подвійною агенткою).

Зрештою історик схиляється до версії, що смерть підпільниці – нещасний випадок від смертельного поранення осколком снаряду. Це сталося 18 березня 1944 року, за кілька днів до вигнання нацистів з Вінниці. В ті дні у місті був хаос: його обстрілювала радянська артилерія та бомбила авіація. Хоча обставини її смерті – досі загадка. Похоронили Лялю на міському кладовищі, а у 1977 році перепоховали до меморіалу Слави на нинішній Європейській площі.

Найкрасивіші будівлі вулиці Григорія Сковороди

Садиба капітана Четкова (вул. Г. Сковороди, 38)

Ця будівля є головним акцентом вулиці і однією з найкрасивіших модернових садиб нашого міста. Її головний фасад прикрашають великі рельєфні квіти, боковий – лоджії та балкони, які колись були звернені у сад. Також вздовж вулиці збереглася оригінальна огорожа з кованими і бетонними елементами, що має ряд символічних охоронних знаків – тотемів.

Цей будинок – триповерховий, у стилі віденської сецесії, з асиметричним внутрішнім плануванням – збудували протягом 1909-10 років. А спроектував його відомий київський архітектор Василь Листовничий. Попри поширену інформацію про півмільйону вартість, будівлю оцінили для земського збору у 20,6 тисяч рублів.

Колись ця садиба належала Олександру Четкову, штабс-капітану у відставці та викладачеві гімнастики у Вінницькому реальному училищі. В радянський час там був міський пологовий будинок № 1, а зараз це адміністративна будівля, де розташований департамент архітектури та містобудування Вінницької міської ради.

Старовинний особняк (вул. Г. Сковороди, 11)

Ця двоповерхова будівля розташована по інший бік вулиці і трохи вище садиби капітана Четкова. Її збудували у 1911 році за проектом міського архітектора Григорія Артинова.

Історикиня Людмила Денисова в одній зі статей зазначала, що спершу особняк будували з симетричним вирішенням головного фасаду. Це можна помітити по декоративних елементах цегляної кладки й тому, що головний вхід задумувався по центру. Однак в процесі зведення будинку зробили прибудову для другої сходової клітини. Також будівлю оздобили ажурними перилами балкончика на другому поверсі та декоративними металевими парапетами на даху.

Призначення будівлі з часом також змінювалося. До Другої світової війни там була дитяча бібліотека. У повоєнні роки – жіноча консультація пологового будинку № 1. Нині ж ця будівля перебуває у комунальній власності.

На першому поверсі там розмістили хаб «Місто Змістів» – сучасний простір, де вінницькі об’єднання, ініціативи та активісти можуть спілкуватись, взаємодіяти, підвищувати свої компетенції та спроможності.А на другому поверсі розташований iHUB – Вінницький центр підтримки інновацій та підприємництва.

Житловий будинок (вул. Сковороди, 22)

По вулиці Сковороди є ще один будинок, створений за проектом Григорія Артинова. Цей особняк збудували у 1904-1905 роках на замовлення відставного військового Р. А. Смотрицького. Зараз це також приватний житловий будинок. Одна його частина (двоповерхова) щільно обплетена диким виноградом, тож зі зміною пір року споруда набуває щораз нового вигляду і забарвлення. Напевне, це одна з найпопулярніших інсталокацій Вінниці для любителів старовинного антуражу.

Багатоквартирний житловий будинок (вул. Сковороди, 25)


Цей триповерховий будинок на чотири під’їзди звели у 1935 році за проєктом архітектора Матвія Біндера. Його фасад оздоблений руструванням, трикутними сандриками над вікнами і ризалітами (виступаючими частинами) сходових кліток. Архітекторка Альона Субін-Кожевникова пише у своєму дослідженні, що ця будівля – приклад неокласицистичних засобів виразності у житловій архітектурі Вінниці 1930-х років. Також у тексті споруда згадується як будинок ІТП: вочевидь там були квартири інженерно-технічних працівників.

У 2020 році в одному з підвальних приміщень цього будинку облаштували мистецький простір ПІЧ. Відтоді тут регулярно влаштовують концерти, вистави, майстер-класи, перегляди фільмів, виставки та інші мистецькі події.

Артоб’єкти вулиці Сковороди

Мурал «Розпошир удаль зір свій…» (вул. Сковороди, 21)

У листопаді 2022 року, коли вулицю перейменували на Честь Григорія Сковороди, на п’ятиповерховому будинку № 21 створили тематичний мурал. На ньому зобразили Григорія Савича, трьох журавлів і рядок із 22-ої пісні «Саду божественних пісень».

Ініціатива створення цього муралу належить Культурній асоціації «Новий Акрополь», і вона була озвучена ще за декілька місяців до ідеї перейменування на честь Сковороди. Ескіз малюнку розробила Катерина Бонецька – ілюстраторка та графічна дизайнерка з Вінниці, яка нині проживає в Австралії. Втілив же задум відомий вінницький художник Олександр Никитюк.

Мозаїка «Роза вітрів» (вул. Сковороди, 42).


Ця яскрава кольорова мозаїка була створена у 1986 році й збереглася у відмінному стані. Її автор – Геннадій Солдатов. Мозаїка містить напис «Міський туристський клуб» і зображення радянської версії герба Вінниці.

«Мозаїчне панно розміщене на будівлі туристичного клубу «Меркурій» містить викладений смальтою компас, який натякає що Вінниця – це і є правдешній компас і дороговказ. Вінниця – точка початку, тут здійснюється перший крок і прокладається шлях. І куди б не завели тебе фортуна і жага до мандрів, ти завжди повернешся до рідного міста, щоб звірити напрямок і почати нову пригоду», – йдеться на сторінці Музею Вінниці.

Прогулюючись середмістям, обов’язково пройдіться цією вулицею і простежте тяглість історії. Адже там розташовані як будинки понад 100-річної давності, так і сучасні новобудови. У різному стилі, із своїми особливостями та історіями.

Новини в зручному форматі в нашому Telegram-каналі – https://t.me/vinnitsa_info

Вінниця.info


Підписуйтесь на Вінниця.info в Telegram
Теги: вулиця Г. Сковороди Вінниця історія 
Матеріали по темі