11 квіт. 2016 11:07

Останнє оновлення  
22 груд. 2023 12:53
Інтерв'ю
0

75

0

Як Влада Литовченко поборола свої страхи і чому не сприймає фразу «сильна жінка»

Як Влада Литовченко поборола свої страхи і чому не сприймає фразу «сильна жінка»

 Влада Литовченко: Я не люблю фразу «сильні жінки», взагалі не розумію, що таке сильна жінка


Як Влада Литовченко поборола свої страхи і чому не сприймає фразу «сильна жінка»

 Міс Україна 1995, а нині викладач університету «Україна» та голова Міжнародного Фонду культурного співробітництва Влада Литовченко 10 квітня відвідала Вінницю. Влада приїхала до міста одна, без свити супроводжуючих. Вона проста у спілкуванні, ніби знайомі 10 років, та має досить консервативний погляд на життя. Влада Литовченко переконана, що в кожної жінки на першому місці повинні бути сім'я. А найкращим «антистресом» та «компенсатором страхів» для Влади є стрибки з парашутом.

Ви у Вінниці вперше, чи бували і раніше?

У Вінниці я третій раз. Але я лише останній рік приїжджаю до Вінниці, раніше тут ніколи не була. Можу сказати, що місто дійсно особливе і унікальне, як, в принципі, і будь яке місто в Україні. Кожне місто має свою візитівку, кожне місто має свій якийсь атмосферний і архітектурний вид і вигляд. А люди мені всюди приємні.

Мене запросили на фестиваль «Аніма», сьогодні вже закриття і в мене фінальна лекція «Кодекс справжньої леді». Тема лекції досить обширна: роль і місце жінки у сім’ї, у житті, баланс між роботою і кар’єрою, дрес-код, можливо якісь моменти етикету.

Які помилки найчастіше роблять жінки?

Коли жінки ставлять конкретне питання: що вибирати роботу і кар’єру чи сім’ю? Якщо ж так кардинально або, або, то звичайно ж сім’я. Бо місія жінки це сім’я, родина. І не в такому суто формальному форматі присутності. Якраз сім’я для жінки це є головний проект життя. Саме виховання дітей, створення належних умов не тільки для чоловіка, а й родинного кола. Бо це велика відповідальність. Ми ростимо дітей і випускаємо їх в оточуючий світ, від того якими вони будуть, в тому числі, залежить і життя в їхніх подальших родинах, в державі, і навіть в вселенському масштабі - у світі. Тому жінка має дуже відповідально відноситися до кожного слова, до кожного висновку, до кожної дії.

Але ж і працювати потрібно, багато жінок самі утримують родини.

Звичайно, зараз життя нашого суспільства у капіталістичній фазі розвитку. Це звичайно, поштовх розвитку бізнесу, економіки… Але суто в людських відносинах я, не вважаю що так повинно бути: моменти великого егоїзму, сконцентрованості на собі, звичайно такої жаги до заробляння грошей. Тобто, все стає дуже монетизованим. Тому звичайно потрібно в такі моменти перш за все звернутися до себе і знаходити моменти доброти, моменти співчуття, моменти людяності, терпимості, терплячості і толерантності.

Особисто я вчусь досі. І цей процес не зупиняється. До того щоб на багато що закривати очі чи просто не звертати увагу, чи скажімо десь не розкриватися, не давати вихлоп щодо своїх емоцій.

Поруч з вами в різні періоди життя поруч були досить впливові чоловіки. Наскільки Вам було важко коли розривали стосунки і доводилось заново будувати життя?

Ви трохи перебільшуєте, що до впливовості моїх чоловіків. Всі чоловіки, які були коло мене - вони зростали коло мене. Я дійсно знаю що в мене є якась особлива енергетика, яка допомагає чоловікам. Звичайно ж ураховуючи їхню працелюбність, їх ідеологію, їх бачення тієї чи іншої компанії. Але не дай Боже таким чоловікам мене образити, тоді вже у них рушиться все. Це не так що я цього хочу, я так простежила, так чомусь «складаються зорі».

Мабуть за своєю суттю я жінка натхненниця, я жінка, яка допомагає створити щось велике.

Я зараз не заміжня. Дійсно важко в українському суспільстві жінці залишитися самотньою. Навіть не те що там вміти утримувати сім’ю, чи допомагати дітям чи заробляти гроші. Перш за все це точка зору суспільства, це точка подруг. Тобто, десь ти переходиш в інший статус. І чесно кажучи, відношення до тебе кардинально змінюється. Це я відчуваю, але не засмучуюся. В кожної людини свій шлях, в кожної душі своя дорога, і якщо така даність існує, то я вчусь бути гармонійною навіть в такій ситуації.

Я не люблю фрази «сильні жінки», взагалі не розумію що таке сильна жінка. Кожна жінка, і кожна людина, потребує щоб про неї дбали, потребує допомоги, нормальних стосунків, ніжного романтичного відношення до себе.

Але ця сила, як то кажуть, для мене це відповідальність, цілеспрямованість і дисципліна, бо звичайно легше себе жаліти і легше казати що я не можу, я слабка. Але коли ти самостійно тягнеш і роботу і виховання і допомогу своїм дітям, в тебе нічого і не залишається, бо крім тебе цього ніхто не зробить, ніхто не забезпечить, замість тебе на роботу ніхто не вийде. Інколи цей момент, що потрібно заробляти гроші і формувати сімейний бюджет він є досить стимулюючий і мотивуючий. Мабуть в цьому і сила є.

Ви працювали в різних напрямках: вчителька музики, робота моделі, керівник модельного агентства, громадська діяльність, культурні проекти. Що найближче до душі?

Наразі я займаюся викладацькою діяльністю, є доцентом міжнародного університету «Україна», це державний ВУЗ. Викладаю дисципліну – всесвітня спадщина ЮНЕСКО. В жовтні минулого року я здобула науковий ступінь кандидата історичних наук, захистила кандидатську на тему: «Роль ЮНЕСКО в охороні та збережені культурної спадщини в України». Чому саме так? Тому що це моє покликання з дитинства і перша моя професія якраз була - викладацька діяльність. Я була вчителем музики, на першому етапі свого життя здобула професійну музичну освіту. Це музичне училище імені Глієра в Києві і Одеська консерваторія за класом фортепіано. Але далі життя складалося вже трохи інше і я скористалася можливостями які були. Але не все так просто. Мабуть моєю характерною рисою є те, що мені все в житті доводиться здобувати самостійно, а це не легко. Інколи вдається, інколи не вдається.

Також активно займаюся громадською діяльністю. Заснувала Міжнародний фонд культурного співробітництва, головною метою якого є популяризація і презентація яскравих елементів і об’єктів культурної спадщини України. Співпрацюємо з дипломатичними установами які є в Україні, щодо презентації і популяризації їхніх культур. Ця тема культурної дипломатії вона співзвучна з темою моєї дисертації. До речі, це мені дуже подобається і я б хотіла бпрезентувати у світі саме культурні здобутки України, їх в нас велика кількість.

В Україні зараз дуже багато пам’яток культурної спадщини в занедбаному стані. Ці питання підіймаються на лекціях?

Звичайно, пам’ятки історії архітектури, археології, релігійні пам’ятки природи. Щодо ЮНЕСКО це пам’ятки визначні, які мають загально людське значення і Україна є членом ЮНЕСКО з 1954 року як УРСР, зараз ми маємо 7 об’єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з 1007 об’єктів, які взагалі існують. Нам є чим пишатися звичайно ж, але порівняно з країнами-рекордсменами, ми маємо сумну статистику, так як Італія має 50 об’єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, Іспанія 44, Франція 40. Мені здається, що в нас існують фахівці, але вони не проявляють активної пропаганди в інтересах нашої держави і внесення нашої культурної спадщини в реєстр загальнолюдського значення, яким є список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Але саме через культурні пам’ятки, через визнання престижу території, формується позитивний імідж України. Тому тут слід дуже активно працювати.

Ваша молодша донька визначилась із професією?

Моїй молодшій донці вже 16 років. Вона навчається в двох країнах - в Україні у київському ліцеї і в Швейцарії. Щодо професії, в нас зараз дві теми. Це медицина, бо її бабуся була медиком і Христина можливо буде нейрохірургом. Друга – мистецтвознавство. Їй дуже подобається, що мама займається популяризацією елементів культури, формуванням всіляких виставок і презентацій, її ця робота захоплює. Є трохи часу щоб обрати чи мистецтвознавство, чи медицина. Хоча як на мене ці напрямки кардинально протилежні.

В якому стилі ви виховували своїх доньок? Адже ви в досить молодому віці стали мамою.

В нас колектив жінок, в нас все дуже весело. Що мені дуже приємно, що між моїми доньками, хоча в них різниця у віці 10 років, в них прекрасні відносини. Маргарита старша, є авторитетом для Христини, в них нерозривний зв'язок і вони радяться у всьому. Молодша Христина багато чого здобула від Маргарити. Наприклад кулінарні здібності, любов до кухні, до дому, до прибирання, до абсолютного порядку і це наша головна сімейна жіноча риса: порядок у всьому, в думках, в шафі, в домі і на кухні. Дівчата прив’язані до сім’ї, тобто я бачу, що вони дійсно будуть прекрасними дружинами, мамами і господинями. Але це не через мій приклад, я цим похвалитися не можу (посміхається - ред). Вони якісь інші. Вони не публічні, їм не подобається ні світське життя, ні захоплення модельним бізнесом чи сферою краси. Мабуть це від бабусь дісталося.

Ваше хобі стрибки з парашутом. Звідки взялось таке не типове для жінок захоплення?

Насправді я дивна навіть для себе людина, з дивним хобі, можливо з своїми комплексами. Так сталося, що я не вмію керувати машиною. Але якимось дивним чином цей комплекс компенсувався, тим що 8 років тому я почала захоплюватись стрибками з парашутом. Це був такий крок щодо самовдосконалення і бажання побороти свій страх . Мене не цікавлять маленькі висоти, максимальна висота яка допущенна для любителів парашутистів в Україні це 4200 метрів, я відразу стрибнула з цієї висоти. Мене так захопила стихія повітря. Ось такі дивні компенсації. З того моменту в моєму любительському здобутку є 50 стрибків з парашутом, з них 30 з інструктором і 20 самостійно.

Перший стрибок це була паніка, але мені допомагав інструктор. Але я відразу зрозуміла що це те що я шукала у житті. Зараз я від стрибків отримую якесь колосальне відчуття, задоволення, що я це можу робити, особливо коли сонячна погода і чисте небо, тоді вже роздивляєшся краєвиди і просто милуєшся тим, що ти можеш бути там - трохи на висоті.

Як Влада Литовченко поборола свої страхи і чому не сприймає фразу «сильна жінка»

ВИННИЦА.info